Синтез новаторства і традицій

Творчий доробок відомого українського композитора Мирослава Михайловича Скорика складає вагому частину нашої сучасної музичної культури. Такі твори, як Партита №1, цикл романсів на слова Шевченка, „Карпатський концерт”, заявили про нього як про талановитого композитора-новатора і задали тон пошукам молодих українських композиторів, таких як Я.Верещагін, О.Кива, Є.Станкович, І.Карабиць.

Одним з таких яскравих новаторських творів М.Скорика є Концерт для скрипки з оркестром, написаний у 1969 р. Створенню концерту передувало написання таких вагомих творів, як сюїта для струнного оркестру, фортепіанне тріо, Перша та Друга партити, Перша соната для скрипки та фортепіано. Твір сучасний за музичним розгортанням, образним змістом та інтонаційно-мовною природою. Його новаторські риси виявляються і в характері музичних тем, і в динаміці їх розвитку, і в нетрадиційному підході до розуміння концерту як циклу. Образний зміст Скрипкового концерту відзначається багатством і різноманітністю: це і схвильована рецитація, і драматизована епічність, і задушевна лірика, і загальний танок. Все у концерті підпорядковане стихії руху – цілеспрямованого, наповненого динамікою. Три частини циклу – Речитатив, Інтермецо і Токата – це три „енергетичні рівні” руху, кожен з яких позначений своїм характером.

В музиці твору помітний зв’язок із фольклором Карпатського краю. За кілька років до появи Скрипкового концерту Скорик працював над музикою до кінофільму „Тіні забутих предків” та оркестровою сюїтою з цієї музики, що дістала назву „Гуцульський триптих”. Але в Скрипковому концерті зв’язок із фольклором дещо опосередкований. Чи не найближчими до народнопісенної та танцювальної стихії є І та ІІІ частини Концерту.

І частина – „Речитатив” – має три розділи, які, судячи зі змін темпу (Rubato quasi recitativo, Poco allegro, Tempo I), утворюють тричастинність. Проте це не репризна тричастинність, бо перший розділ виконує функцію своєрідної „преамбули” перед схвильованою музичною розповіддю. На тлі позбавленого конкретних інтонацій шелесту струнних, які грають за підставкою, звучить широка декламація соліста. Підкреслюється проникнення не тільки у фольклорну матерію дум та голосінь, але й у живу манеру народного виконавства. Провідна теза І частини, її змістовне зерно – своєрідна народна псалмодія, подана в експресивному заглибленні. Наспів, написаний у лідійському ладі, „визріває” в партії соліста шляхом кристалізації його окремих інтонацій, підкресленням тритоновості. Вперше в чистому вигляді теза-наспів з’являється у партії флейти. Другий розділ – Poco allegro – представлений моторною темою, яка динамічно розвивається. Кульмінація другого розділу знаменує початок третього розділу „Речитативу” – Tempo I. Ця тема виросла з поспівок, які починали твір. Цей драматичний спалах змінюється монологом скрипки, що розкриває суб’єктивний світ героя. Він сприймається як антитеза до енергійної початкової теми, хвилює своєю драматизованою епічністю та ліризмом.

Саме тому цей епізод виконується на струні „соль”, максимально використовуючи її напружений тембр. Як спогад звучить теза – лідійський наспів у скрипки, завершуючись фантастичними тремоло струнних за підставкою. Це створює більшу завершеність „Речитативу”.

У ІІ частині – „Інтермецо” – домінує лірика. Провідною манерою викладення цієї частини є принцип антифону: виразні фрази соліста постійно протиставляються оркестру. Оркестрові репліки сповнені експресії та болю. Гостро дисонантні звучання хоралу дерев’яних духових зумовлені політональними гармонічними пластами (верхній має ладовий центр „до”, нижній – „сі”). В процесі наскрізного розвитку цей хорал набуває все більшого значення, стає масштабнішим.

Репліки соліста відділяють і підкреслюють кожне нове проведення хоралу. Тематизм відзначений гостро дисонантними інтервалами (початок з в7 без розв’язання, перехід в7 у зм8 тощо). Репліки соліста і оркестру, змінюючи одна одну, звучать протягом усього „Інтермецо”. Таким чином, створюється певна рондоподібність, де строфи хоралу – рефрен, а контрастні сольні репліки – епізоди. „Інтермецо” є прикладом вільної поліфонії з елементами сонористики. Ця частина втілює глибокі роздуми та переживання людини, пройняті смутком, скорботою і болем.

Фінал циклу – „Токата” – вносить яскравий контраст. В основі музики фіналу образ безперервного руху. Основну тему „Токати” засновано на народно-танцювальному мелосі зі змінною ритмікою, тобто жанр токати певним чином „українізується”. Ця тема своїм кількаразовим проведенням цементує структуру фіналу: своєю формою він дещо нагадує рондо. Кожне проведення рефрену проходить на новому, вищому динамічному рівні і в кінці ІІІ частини стає кульмінацією всього твору. Контрастом до токатної основної теми (ц.9) звучить розгорнутий ліричний епізод, який прояснює настрій, робить прозорішою музичну тканину, призупиняє рух і насичує його новою енергією. Тріумфальне заключне проведення рефрену завершується нарешті тонікою „фа”. Токата вагомо завершує цикл, забезпечує рівновагу і завершеність твору.

Як художнє ціле Перший скрипковий концерт М.Скорика базується на принципах рапсодійності. Його структурні розділи змальовують різні емоційні стани і за своїм змістом наближаються до народного трактування інструментальної циклічності.

Особливості цього твору наступні:

1. неокласичне відродження принципу антифону в ІІ ч.;

2. контраст tutti – solo в І ч., що нагадує побудову концертів Вівальді;

3. відсутність віртуозної каденції, що компенсується імпровізаційністю всієї музичної тканини;

4. відсутність специфічного для сонатно-симфонічного циклу сонатного allegro;

5. при цьому збережений принцип змагання соліста і оркестру;

6. масштабність твору, симфонічність розвитку.

Таким чином, у творі відчувається органічний синтез новаторства і традицій.

Література:

1. Антонова Е. Жанровые признаки инструментального концерта и их претворение в предклассический период: дисс.... канд. искусствоведения: 17.00.02 / Антонова Елена Григорьевна. – К., 1989. – 227 с.

2. Гордійчук М. Мирослав Скорик, К., 1979

3. Кияновська Л. Мирослав Скорик: творчість митця у дзеркалі епохи. Львів, 1998

4. Стеценко В. Джерела скрипкового концерту / Стеценко В. – К.: Музична Україна, 1980. – 80 с.

5. Шевчук О. Особливості відбиття фольклору в інструментальних творах М.Скорика // Українське музикознавство: статті / Шевчук О. – К.: Музична Україна, 1979, вип.14. – С. 93-103.

6. Щириця Ю. Мирослав Скорик / Щириця Ю. – К.: Муз. Україна, 1979. – 56 с.

Архіпенко О.,

студентка спеціалізації «Теорія музики»

Керівник – викладач ПЦК «Теорія музики»

Скрипнік Л.М.