Місце і роль позаурочних форм організації навчання, їх характеристика та вимоги до організації

Позаурочні форми навчання

Крім уроку — провідної організаційної форми нав­чання — використовують також позаурочні форми: се­мінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації

Семінарські заняття, їх поділяють на підготовчі (про­семінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське за­няття — перехідна від уроку форма організації пі­знавальної діяльності учнів через практичні й лабора­торні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми — власне семша-рів. Розрізняють такі види власне семінарських занять; розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) — обгово­рення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут.

Семінарська форма занять передбачає обговорення про­блем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розді­лу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працюва­ти над повідомленнями з окремих питань, проводити спо­стереження, збирати певний фактичний матеріал, відві­дувати музеї, читати додаткову літературу, знайомити­ся з документами.

Практикум. Передбачає самостійне виконання уч­нями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На прак­тикум відводиться 10—15 год. навчального часу протя­гом 2—3-х тижнів. Для його проведення складають гра­фік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдання можуть бути однаковими й різними для різ­них груп учнів. Практикумами завершують вивчення ве­ликих тем курсу, тому їх проводять переважно напри­кінці півріччя або року.

Головна мета практикуму — практичне застосуван­ня сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й систематизація теоретичних знань, засвоєння елемен­тарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, на­вичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхід­ного обладнання та матеріалів; виконання роботи під ке­рівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорен­ня й теоретична інтерпретація отриманих результатів.

Факультативні заняття. Ця форма організації нав­чання — єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7—9 кл.) і сходинка від засвоєння пред­мета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження (10—12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Кожен може обрати не більше двох факультативів. За освітніми завданнями існують такі види факультативів: а) з поглибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчення додаткових дисциплін; в) з вивчення додатко­вої дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відпо­відно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

Екскурсії. Відмінність екскурсії від уроку як фор­ми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприймання учнями предметів і явищ у природній об­становці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних про­грам — програмні та позапрограмні; за змістом — те­матичні й комбіновані; за часом проведення щодо ма­теріалу, який вивчається, — вступні, поточні, підсум­кові; щодо навчального предмета — ботанічні, зооло­гічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і проводять інструктаж. Учням пояснюють, як по­водитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід про­вести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й зама­льовки та ін.). Учитель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії, і

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, викорис­товуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спо­стереження), розкриває зміст теми екскурсії.

Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного пла­ну навчальних (комплексних і з окремих предметів) і поза-навчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Предметні гуртки, їх створюють з різних навчаль­них предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гурт­ків беруть участь у масових виховних заходах, тематич­них вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячни­ках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альма­нахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльно­сті, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямуван­ня. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення ра­діоапаратури, можуть готувати радіопередачі в школі.

Домашня навчальна робота учнів, її мета як форми організації пізнавальної діяльності учнів — розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, ви­ховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язку завдань, знаходження в підручнику від­повідей на запитання вчителя та ін. Окрім того, вико­нуючи домашнє завдання, учні готуються до сприйман­ня нового матеріалу на наступному уроці..

Домашніми завданнями можуть бути: робота з тек­стом підручника; виконання різноманітних вправ, пись­мових, графічних робіт, розв'язування задач.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них.

Консультації. Потреба в консультуванні учнів ви­никає з різних причин. Нерідко вони стикаються з пев­ними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Пра­вильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв'язали складне зав­дання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ста­вити учням запитання також з уже засвоєного навчаль­ного матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прога­лини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.