2020-09-24
114
Лекція 2. Психолого-педагогічні та кібернетичні основи кредитно-модульної технології навчання
Мета: ознайомити слухачів із поняттям «засвоєння знань», психологічним циклом засвоєння знань (сприймання, усвідомлення і осмислення, запам’ятовування, узагальнення і систематизація, застосування, повторення), педагогічними вимогами до організації навчального процесу та його етапами: антиципаційний (мета), спонукальний (потреби, мотиви), виконавчий (власне засвоєння), оцінювальний (виявлення і оцінка результатів засвоєння), а також кібернетичними вимогами (планування, організація виконання запланованого, мотивація, контроль і оцінювання, корегування).
План
1. Психолого-педагогічні засади засвоєння знань – основа модульного навчання
1.1. Поняття модуля і кредиту
1.2. Алгоритм засвоєння знань
1.2.1. Сприймання
1.2.2. Розуміння
Запам’ятовування
Узагальнення і систематизація
Застосування
Повторення
2. Кібернетичні вимоги до кредитно-модульного навчання
|
|
|
Структура управлінського процесу
Планування – основа управління
2.3. Організація виконання програми
2.4. Мотиваційна основа управління
2.5. Контроль і оцінювання
* * *
Психолого-педагогічні засади засвоєння
знань – основа модульного навчання
Поняття модуля і кредиту
Визначаючи поняття модуля і кредиту, використаємо, з одного боку, сутність самих термінів (“модуль”, від лат.modulus – міра; “кредит”, від лат.creditum – позика або credit – довір’я), а з іншого – спосіб визначення поняття через найближчий рід і суттєві видові відмінності.
Отже, якщо модуль – це міра, то нею можна вимірювати деяку сукупність елементів знань тісно взаємопов’язаних між собою, тобто цілісну систему елементів знань, яка характеризується структурною взаємодією, спорідненістю, логічною завершеністю. Однак ці характеристики не визначають однозначно обсягу знань, бо їм відповідають і усі знання, наприклад, з тригонометрії, і окрема частина їх – тригонометричні тотожності або тригонометричні функції тощо. Крім того, окремі частини навчальної дисципліни вже мають назву – розділи. Тому введене нове дидактичне поняття “модуль” повинно виконувати не лише синонімічні функції, а й нести навчальне навантаження. На наш погляд, з-поміж тих суттєвих ознак модуля, які вже наводилися, важливими є рівень адаптованості елементів знань до суб’єктів учіння і спроможність їх засвоїти за виділений проміжок часу.
Отже, суттєвими ознаками дидактичного модуля є: системність, цілісність, спорідненість, логічна завершеність сукупності елементів знань, а також їхня адаптованість до суб’єктів учіння та визначений час для засвоєння.
|
|
|
З врахуванням суттєвих ознак, модуль – це логічно завершена, системно впорядкована частина теоретичних знань і практичних вмінь з даної навчальної дисципліни, адаптованих до індивідуальних особливостей суб’єктів учіння з визначеним оптимальним часом на організацію їх засвоєння.
Поняття дидактичного кредиту визначимо через найближче родове поняття – критерій порівняння якості вищої освіти. Очевидно, що сам термін “кредит” відповідає своїй суті, тобто дозволяється “взяти” навчальну дисципліну з певною кількістю часу на її засвоєння (позика) з тим, щоб згодом “повернути” її, залишивши для себе засвоєні знання, про що засвідчуватиме складений екзамен. Тобто, це поняття має такі суттєві ознаки: зобов’язання студента добровільно вибирати ті чи інші навчальні дисципліни (консультації куратора стосуються послідовного вибору дисциплін, їх посильної кількості тощо) і за визначений термін засвоїти зміст навчальної дисципліни, склавши підсумковий екзамен. Кількість часу у кредитах, який виділяється на вивчення навчальної дисципліни, адаптується до розумових можливостей середньостатистичного студента. Кредит є не лише кількісною мірою, яка дозволяє вирівняти час на вивчення дисципліни у різних навчальних закладах, а й важливим показником якості її засвоєння, тобто характеризує якість вищої освіти загалом.
Дидактичний кредит – це один із критеріїв порівняння якості вищої освіти у різних навчальних закладах, який забезпечує студентам право вільного вибору навчальних дисциплін відповідно до структурно-логічних схем з метою вчасного і якісного їх засвоєння, крім того, він є числовою мірою повного навчального навантаження студента (1 кредит = 27 год).
Визначені обидва важливі дидактичні поняття можуть бути основою для обгрунтування нової навчальної технології, яка називається кредитно-модульною.
Виходячи з етимології слова “технологія” (з грец. techne– мистецтво, майстерність, вміння і logos– слово, учіння), визначимо поняття кредитно-модульної технології навчання як цілісного педагогічного процесу засвоєння знань.
Кредитно-модульна технологія навчання – це цілісний алгоритм повного засвоєння знань та умінь майбутніми фахівцями за структурно-інтегрованими освітньо-професійними програмами в кредитних вимірах, свідомим самостійним вибором студентами навчальних дисциплін з метою прикладання максимальних інтелектуальних зусиль для їх вчасного засвоєння за модульним принципом, з дотриманням психолого-педагогічних та кібернетичних вимог до навчального процесу в межах модуля, навчальної дисципліни, міждисциплінарного курсу і ступеня підготовки загалом.
Алгоритм засвоєння знань
Основними критеріями ефективності технології навчання є: стан засвоєння суб’єктами учіння визначених стандартами знань, умінь і навичок, рівень розвитку та вихованості студентів. Для моделювання ефективної системи навчання з’ясуємо психолого-педагогічну сутність процесу засвоєння знань.
Перед педагогами, які навчають учнів, студентів, виникає чимало запитань, на які подекуди важко дати відповідь навіть досвідченому вчителеві чи викладачеві. Скільки навчального матеріалу спроможний засвоїти студент за визначений час? Чи не краще навчальний матеріал представити у вигляді дискретних знаннєвих одиниць, що, вочевидь, полегшить процес засвоєння знань в організаційно-педагогічному плані? Який взаємозв’язок існує між складністю (трудністю) навчального матеріалу і часом, протягом якого організовується його вивчення. Що більш ефективно: використати визначений час на засвоєння заданої сукупності елементів знань цілісно чи частинами з певними проміжками між ними? Як краще організувати засвоєння заданої навчальної дисципліни: дозованими порціями, які містять значну за обсягом кількість елементів знань, чи щозаняття розглядати адекватну до нього кількість навчального матеріалу. Зрештою, що означає засвоїти визначені знання чи практичні дії і від чого залежить термін їх зберігання у пам’яті?
|
|
|
Засвоїти – це означає знати чи засвоювати знання для того, щоб знати? Що означає знати матеріал? Вміти переказувати його дослівно чи передавати зміст, демонструючи розуміння внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків? Вміти спроектувати знання на нові умови, застосувати у практичній діяльності чи передавати іншим суб’єктам? Як організувати засвоєння знань, навичок, умінь, які ланки цього процесу? Яким умовам має задовольняти сукупність навчального матеріалу, щоб організувати повноцінний процес його засвоєння протягом визначеного часу? Даючи відповіді на ці та інші запитання, з’ясуємо психолого-педагогічну сутність процесу засвоєння знань, умінь і навичок, визначимо складові і алгоритм, а відтак і роль засвоєння знань у моделюванні нових навчальних систем. Очевидно, що засвоїти знання – це означає “зробити” їх своїми (своїм внутрішнім надбанням), якими можна було б послуговуватися у подальшому навчанні, у практичних життєвих потребах. Сказане щойно – правильне, але надто загальне, його важко прив’язати до щоденної навчальної праці. Важливо усвідомити, який навчальний матеріал із великої кількості навчальних дисциплін має стати внутрішнім надбанням студентів і як він співвідноситься із їхніми реальними розумовими можливостями? Як домогтися об’єктивного оцінювання стану і рівня засвоєння студентами, визначених державним стандартом професійних знань?
Встановимо суть поняття “засвоїти”, виходячи з його процесуальної характеристики. На думку Н.О. Менчинської, “Засвоїти – це значить зробити власним внутрішнім надбанням індивіда те, що вноситься ззовні і що склалось поза ним” [3, c.74], а І.М. Сеченов дав поняттю засвоєння таке тлумачення: “Засвоїти – це значить злити продукти чужого досвіду з показниками власного…” [8, c.365].
|
|
|
Засвоєння знань – складний психолого-педагогічний акт, який здійснюється з використанням усіх психічних процесів: емоційно – вольових (відчуття, почуття, воля, увага) та інтелектуально-пізнавальних (сприймання, мислення, мовлення, пам’ять, уява). Процес засвоєння знань не лише задіює названі психічні процеси, а й розвиває їх. Між засвоєнням знань і психічним розвитком суб’єктів учіння існує складний діалектичний взаємозв’язок: добре зорганізоване навчання розвиває психічні процеси, а розвинені інтелектуальні сили посилюють ефективність засвоєння знань, навичок та умінь.
Отже, з одного боку, засвоєння знань – це пізнавально-розвивальна діяльність суб’єктів навчання, яка задіює всі психічні процеси і розвиває їх. А з іншого – засвоєння знань передбачає проникнення у сутність навчального матеріалу, практичних дій та розумове відпрацювання їх, тобто сприймання знань, розуміння, запам’ятовування і застосування їх у різних формах (практичні дії, передача знань іншим, систематизація їх, поглиблення через наукові дослідження тощо).
Відомий російський психолог П.П. Блонський зазначав, що не можна ототожнювати проблему засвоєння з проблемою пам’яті. Поняття засвоєння відноситься до таких понять, які не можуть опиратися лише на одну з психічних функцій [2, c.136].
Ефективність засвоєння знань залежить від багатьох факторів: прийомів і методів навчання, організаційних форм, інтенсивності самостійного навчання тощо.
Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х роках, показують такі результати засвоєння знань під час тих чи інших форм навчання:
· лекції – 5%;
· читання – 10%;
· відео/аудіо матеріали – 20%;
· демонстрація – 30%;
· дискусійні групи – 50%;
· практика через дію – 75%;
· навчання інших (застосування отриманих знань відразу ж) – 90% [5, с.11].
Таким чином, засвоєння знань, практичних дій – це така пізнавально-розвивальна діяльність суб’єктів навчання, яка задіює, розвиваючи, всі психічні процеси і передбачає розумово-сенсорне відпрацювання знань, навичок та вмінь (сприймання, розуміння, запам’ятовування, узагальнення і систематизацію, застосування, повторення).
Таке визначення процесу засвоєння знань закріплює етимологічне значення терміну ”за-сво-ї-ти” (зробити знання своїми), і спонукає до формування відповідного алгоритму засвоєння знань.
Психологічний цикл засвоєння навчального матеріалу складається з таких етапів: сприймання, усвідомлення і осмислення (розуміння), запам’ятовування, узагальнення і систематизація, застосування, повторення.
З педагогічної точки зору процес засвоєння знань складається з декількох взаємопов’язаних етапів: спонукального (потреби, мотиви, мотивації), антиципаційного (мета засвоєння), виконавчого (власне засвоєння) і оцінювального (виявлення і оцінка результатів засвоєння).
Свідомо абстрагуючись від розгляду першого, другого і четвертого етапів процесу засвоєння знань, розглянемо третій – власне засвоєння. Для моделювання навчальної технології, в якій би найповніше реалізувався процес засвоєння знань, практичних дій, розкриємо психолого-педагогічну сутність сприймання, розуміння, запам’ятовування, узагальнення і систематизації, застосування, повторення.
Сприймання
З психологічної точки зору сприймання – це чуттєво-раціональна форма відображення інформації через відповідні органи чуттів. Сприймання – це єдність чуттєвого і логічного, чуттєвого і смислового, відчуттів і розумової діяльності. Воно залежить від джерела подачі сигналів для сприймання, від особистості, яка сприймає, методики організації сприймання. У навчанні беруть участь різні види сприймання: зорове, слухове, дотикове, рухове тощо. Однак центральне місце відводиться слуховому та зоровому сприйманню. Зоровий рецептор пов’язаний з корою великих півкуль мільйонами нервових волокон, тобто є каналом з найбільшою пропускною спроможністю. Під час сприймання водночас задіюється декілька чуттєвих аналізаторів. Від їх оптимальної структури залежить ефективність сприймання. Таким чином, сприймання, як педагогічна дія у структурі засвоєння знань, передбачає таку цілеспрямовану діяльність викладача і студентів, у якій продумуються чуттєво-раціональні канали входження знань до суб’єктів учіння з урахуванням складності навчального матеріалу, досвіду, індивідуальних особливостей студентів, можливостей навчальної системи.
Сприймання використовується під час первинного ознайомлення студентів з навчальним матеріалом, організації його розуміння, запам’ятовування тощо. Тобто, процес сприймання невіддільний від інших ланок засвоєння знань, є їхньою першоосновою і рушійною силою.
Методика організації сприймання знань передбачає не тільки сенсорне опрацювання, а й логічне структурування їх через систему понять, тверджень, що розкривають їхню сутність, а також використання логічних методів порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, узагальнення і підсумування, індукції і дедукції.
Розуміння
Тісно пов’язане з процесом сприймання знань - розуміння. Без розуміння немає свідомого засвоєння, є хіба що механічне зазубрювання. Розуміння – один із найскладніших компонентів навчання, від якого залежить успіх у засвоєнні знань. Дуже часто, визначаючи мету занять, використовуються словосполучення: “Забезпечити усвідомлене засвоєння таких–то понять”, “Домогтися осмислення таких-то знань” тощо. В багатьох випадках терміни “усвідомлення”, “осмислення” і “розуміння” вживаються як синоніми, хоча це не зовсім так. Процес розуміння проходить певні етапи від первинного ознайомлення із частинами цілого, значенням окремих елементів системи знань, змістом введених понять, їх властивостей – до розкриття або встановлення існуючих взаємозв’язків між елементами знань, новими поняттями та раніше вивченими, осягнення цілісності засвоюваної теорії в її системному вигляді. Власне повне розуміння навчального матеріалу складається з усвідомлення та осмислення знань. Якщо усвідомлення – це проникнення у сутність окремих частин цілого, елементів системи знань, встановлення суті окремих слів та словосполучень, які використовуються під час означення понять, формулюванні їхніх властивостей, законів і закономірностей, то осмислення знань – це розкриття або встановлення існуючих взаємозв’язків між елементами цілого, між новими поняттями і раніше вивченими, це осягнення цілісної теорії через відповідні узагальнення і систематизацію, це, зрештою, вміння перенести знання у нові умови, практичне оперування ними.
Зрозуміло, що в інтегрованому вигляді усвідомлення і осмислення знань дають нову якість оперування ними – розуміння. Отже, розуміння – це усвідомлення, проникнення в сутність окремих слів, частин цілого, які використовуються під час визначення понять, властивостей чи законів, аналізу явищ і процесів; це розкриття і встановлення взаємозв’язків між елементами цілого, між новими поняттями і раніше вивченими, це, зрештою, практичне оперування ними.
В реальних умовах усвідомлення і осмислення знань не можна розмежувати чіткою лінією, вони настільки взаємопов’язані, що найчастіше протікають водночас. Однак у певних навчальних ситуаціях переважає то один, то інший процес.
Проте для повноцінного засвоєння знань одного розуміння недостатньо. Розуміння є необхідною умовою засвоєння, але недостатньою. Знаючи матеріал на рівні розуміння, студент невпевнено почуватиметься під час перенесення знань у споріднені умови, а тим більше у нові, нестандартні. З такими студентами важко відпрацьовувати практичні дії, особливо вміння – нестандартні вправи, які інтегруються певною кількістю одинарних практичних дій (навичок). Наступним етапом у засвоєнні знань є процес запам’ятовування, заучування, власне засвоєння.
Запам’ятовування
Запам’ятовування – важлива ланка у засвоєнні знань. Без нього неможливо точно відтворити означення понять, формулювання теорем, властивостей, законів тощо, у яких кожне слово має свою вагу і без нього вони не є істинними. Для швидкого і правильного запам’ятовування надзвичайно велике значення має перше враження – імпрінтинг. Тому досвідчений педагог для запам’ятовування дуже важливого матеріалу продумує все до тонкощів: стратегічну і тактичну мету; сильну пізнавальну мотивацію з використанням проблемної методики; задіювання під час сприймання знань максимальної кількості чуттєвих аналізаторів у їх оптимальному поєднанні; повноцінну роботу над усвідомленням і осмисленням знань, доведення їх до повного розуміння; використання методики багатократного повторення: а) безпосереднє – в різних формах: словесна, аналітична, символічна тощо; б) опосередковане – проектуючи теоретичний матеріал на різні вправи; закріплення і вчасне періодичне повторення головних знань; узагальнення і систематизацію їх.
Процес запам’ятовування важко виокремити у загальному акті засвоєння, затиснути в певні рамки часу. Все залежатиме від програмних цілей, від складності засвоюваних знань, від розумових сил студентів. Важливо в структурі елементів знань навчальної дисципліни виокремити ядро, яке необхідно запам’ятати, з метою успішного засвоєння наступного навчального матеріалу, а також підготовки фахівця.
Запам’ятовування може бути довільним і мимовільним. Довільне (цілеспрямоване) запам’ятовування характеризується тим, що студент ставить перед собою спеціальну мету – запам’ятати визначений матеріал і використовує для цього відповідні прийоми.
Мимовільне запам’ятовування проходить опосередковано, суб’єкт учіння не ставить перед собою прямої мети на запам’ятовування. Педагог, організовуючи мимовільне запам’ятовування, ставить перед собою мету – домогтися запам’ятовування студентами даного матеріалу в результаті активної навчально-пізнавальної діяльності, яка може носити опосередкований характер (розв’язування вправ, наведення прикладів тощо). Ефективність запам’ятовування залежить від характеру навчально-пізнавальної діяльності студентів, їхньої активності і самостійності. На запам’ятовування працюють й інші навчальні компоненти, як-от: закріплення знань, узагальнення і систематизація, застосування та повторення.
Отже, запам’ятовування – це один із субпроцесів у засвоєнні знань, який полягає у закріпленні образів сприймання (понять, властивостей, фактів тощо), збереженні і відтворенні їх.
Для організації ефективного запам’ятовування навчального матеріалу потрібно:
· використовуючи дидактичну інтеграцію, зменшити кількість навчальних дисциплін для одночасного вивчення (до 5-6 на семестр);
· згрупувати навчальні дисципліни, які мають спільні змістові лінії, щоб вивчати протягом більш тривалого часу їх спільне ядро, і тим самим забезпечити довготривале засвоєння;
· вивчати навчальні дисципліни логічно завершеними частинами (модулями) і визначеною структурою елементів знань для засвоєння у кожному модулі і навчальній дисципліні загалом.
Крім того, готуючись до навчальних занять, потрібно врахувати ефективність запам’ятовування під час різних видів і форм навчання.
За дослідженнями сучасних російських психологів старший школяр запам’ятовує таку кількість інформації:
· 10%, – читаючи очима;
· 26%, – слухаючи;
· 30%, – розглядаючи;
· 50%, – слухаючи і розглядаючи;
· 70% – під час обговорення;
· 80% – шляхом набуття особистого досвіду;
· 90% – якщо обговорення поєднується з діяльністю;
· 95% – під час навчання інших [5, с. 11].
