2015-07-21
602
Третій рік життя – це переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються якісні зміни в психіці, які забезпечують поступове перетворення малюка на істоту активну, діяльну.
Інтенсивний темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя, на третьому році дещо уповільнюється.
Зростають фізичні можливості, розширюються потреби, змінюються види і форми діяльності, розвивається вольова сфера, елементи свідомості та самосвідомості, відбуваються великі зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками.
Висока чутливість до емоційного спілкування у незрячої дитини зберігається, але за умови спільних предметних або ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги їм потрібно, щоб дорослий брав участь у їхніх діях. У тісній практичній взаємодії діти, наслідуючи дорослого, засвоюють предметні дії, чим досягають певного рівня розвитку навичок предметної діяльності. Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Виникає специфічне новоутворення: якщо раніше одноліток сприймався як об’єкт навколишньої дійсності, то тепер дитина ставиться до нього як до рівного собі суб’єкта.
Третій рік життя характеризується протиріччям між прагненням дитини до самостійності, бажанням брати участь у діяльності дорослих та її реальними можливостями. Це протиріччя знаходить розв’язання у рольовій грі, що з’являється на цьому етапі. Досягнення дитини за цей період є вирішальними для подальшого індивідуального становлення особистості.
Новоутворення «кризи трьох років» сконцентровані навколо «Я» дитини. Їх сутність полягає у психологічному відокремленні „Я” від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними виявами: впертістю, негативізмом, протестом проти їхніх дій. Аналіз цих негативних явищ дав змогу з’ясувати їх причини – цe невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти свою власну позицію.
У період «кризи трьох років» у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї діяльності. В разі невдачі діти звертаються за допомогою дорослого, і саме тому демонструють свої успіхи, які без схвалення значно втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результату діяльності викликає у дитини образу, смуток. Отже, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок його досягнень з боку дорослого.
На третьому році досягає свого розквіту мовлення дитини. У малюка загострюється інтерес до мови оточуючих людей, особливо, коли вона спрямована на нього самого, швидко збільшується словник, який досягає до кінця року І200-І500 слів. Основну частину активного словника складають іменники (до 60%), дієслова (близько 27%) та прикметники (10-12%). Значно змінюється пасивне мoвлення дитини: вона починає розуміти не лише зміст окремих слів т з висловлювань, що безпосередньо стосуються якоїсь події, але й зміст невеликих за розміром розповідей, казок, вірників про те, що знаходиться за мерами сприймання.
Активне мовлення на третьому poцi життя вже нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови. Діти вживають багатослівні речення, а в другому півріччі вже користуються складними підрядними реченнями, майбутнім часом дієслів, прикметниками, сполучниками, прийменниками, починають помічати також у мові оточуючих неправильну вимову окремих слів; а іноді і відмінкових закінчень. Поступово мова стає головним засобом спілкування дитини з дорослим і однолітками. Необхідно, проте, пам’ятати, що активний словник збагачується за таких умов, у яких актуалізується потреба дитини висловлюватись. Слухання оповідань, казок збільшує пасивний словник дитини, дає пізнавальну інформацію. Потребу у мовному спілкуванні розвивають і увага з боку дорослих до дитячих запитань, відповіді на них. Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною інструкцій, доручень, прохань дорослого. Вправляння під час виконання різнопланових завдань сприяє налагодженню ділових стосунків дорослого та дитини у процесі спілкування. Мовні надбання трирічок ведуть до прогресивних зрушень в усьому їхньому психічному розвитку.
Нa третьому poцi життя вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу. Навчившись рухатися самостійно, дитина має змогу без допомоги дорослих ознайомлюватись з новими предметами. Інтенсивно розвиваються на цьому етапі тактильна і кінестетична чутливість, координуються рухи рук незрячої дитини. Завдяки цьому діти можуть всебічно обстежувати предмети, ознайомлюватися з їх властивостями. Швидко розвиваєтеся фонематичний і музичний слух. Дитина на третьому році життя може розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики.
У цей період розвитку більш цілісного характеру набуває сприймання дитини. До кінця третього року малюк вже орієнтується у найближчому просторі (кімната, двір), розрізняє напрямки "вперед", "назад", "догори", "вниз", помічає зміни у розміщенні предметів. У неї починає формуватись орієнтування у часі, проте дитина поки здебільшого плутається у значенні слів "сьогодні", "завтра", "вчора".
Розвиток сприймання предметів значною мірою залежить від умов сенсорного виховання. Необхідно використовувати у роботі з дітьми дидактичні ігри, завдання типу геометричних викладок, пірамідок, що дають змогу співвідносити предмети та їх частини Із зразками, здійснювати вибір та порівняння за кольором, формою, розміром. Спрямування уваги дитини на послідовність побутових процесів сприятиме орієнтуванню у часі, допоможе зрозуміти поняття "сьогодні", "завтра", "вчора".
На третьому році життя спостерігаються помітні зміни у розвиткові уваги. Розширюється коло об’єктів, котрі зацікавлюють дитину. Причому найбільшу увагу дітей привертають не стільки самі об’єкти, скільки їх дії з ними, а у кінці року – мовлення людини. Проте обсяг та стійкість уваги дітей у цей період ще невеликі. Це слід враховувати, працюючи над розвитком уваги малят третього року життя. Увага дитини легко переключається.
Прогресивні зрушення спостерігаються на ньому етапі у розвитку пам’яті, яка фіксує набутий дитиною сенсорний, моторний, емоційний досвід. Дедалі більшою стає кількість об’єктів, що їх пам’ятає і впізнає дитина, до того ж образи об’єктів стають все більш диференційованими. До кінця третього року малята впізнають не лише близьких, а й інших людей, різні предмети, знайомі пісні, казки, вірші. У цей віковий період образна пам’ять розвинена краще за словесно-логічну, тому діти краще запам’ятовують емоційний матеріал, що супроводжується наочними (тактильними) та звуковими ілюстраціями. Процеси пам’яті взагалі мають мимовільний характер. Проте розуміння дитиною звертань дорослого та опанування нею активним мовленням сприяють першим проявам довільності в роботі пам’яті. Для цього треба якнайбільше стимулювати малюка запитаннями та пропозиціями, пропонувати йому розповісти про отримані враження.
Якісно нового рівня дитина за три pоки досягає у сфері інтелектуального розвитку. У неї закріплюється здатність до спостереження, порівняння предметів і явищ, співвідношення властивостей одних предметів з іншим, (швидко підмічаються розбіжності, невідповідності тощо). З’являються елементи абстрактного та словесно-логічного мислення. Виникають перші судження про оточуючих. Власне мовлення дитини починає регулюватись її поведінкою і набуває функцій планування своїх досягнень, своєї мети. Розвивається допитливість (численні "Що це?", "Коли?", Чому?", "Навіщо?" і та ін.), формуються перші узагальнення – все це створює передумови для розвитку символів. Дитина вже вміє замінювати в грі одні предмети на інші, бачити у лініях на папері та конструкціях з будівельного матеріалу зображення реальних предметів.
На третьому році життя малюк оволодіває наочно-дійовим мисленням у процесі практичного і мовного спілкування з дорослими. Переміщуючи предмети в просторі, діючи одним предметом на інший, розподіляючи щось на частини і групуючи у певну цілісність (за вказівкою дорослого), дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення причинні зв’язки. Розв'язуючи нові для себе завдання (порівнянню предметів за кількісними ознаками, абстрагування кількості від інших елементів, визначення форми, розміру), вона поступово навчається узагальнювати предмети, класифікувати їх за більш істотними ознаками, у неї розвивається процес абстрагування.
Протягом третього року життя система стосунків «дитина –дорослий» доповнюється системою «дитина–дитина». Виникає особлива потреба в спілкуванні з однолітками.
Спочатку дитина ставиться до ровесника як до цікавого об'єкта, що викликає в неї різноманітні орієнтувально-дослідницькі дії: чіпає за руки, ноги, волосся. Поступово вона відкриває в іншій дитині нові якості, починає ставитися до неї як до суб'єкта. Але спочатку такі стосунки є епізодичними. З часом особистісні якості стають найбільш привабливими і значущими для дитини. Відбувається перехід до самостійного спілкування між дітьми. Такий перехід стає можливим лише завдяки допомоги дорослого. Організовуючи спільну практичну діяльність дітей, він має допомогти їм побачити в ровесникові схожу на себе людину, знайти тему для спілкування та здійснити його.
Перехід до власного суб'єктивного ставлення до однолітка відбувається на 3-ому році життя. З'являються перші мовленнєві діалоги. Проте їх характерною особливістю є переважання ініціативних висловлювань над відповідями. У контактах з однолітками дитині значно важливіше висловитися самій. Дитяча спільність у цей час тільки починає формуватися. Більшу частину вільного часу діти проводять в іграх наодинці. Дитячі ігрові об'єднання (як правило, об'єднуються двоє дітей), що виникають за їхньою ініціативою, є нестійкими. До того ж для таких ігор властиве, що, навіть домовившись про ролі («Ти будеш донькою, а я – мамою»), кожен з дітей виконує обидві ролі, граючись не разом, а поруч.
Значення розвитку взаємин між дітьми полягає в тому, що одноліток для дитини виступає у своєрідній ролі дзеркала, тому спілкування є засобом самопізнання, формування адекватного уявлення про себе.
Соціальний розвиток незрячої дитини відбувається у спільній діяльності з дорослою людиною. Увагу дитини раннього віку насамперед привертає предмет, з яким діє дорослий. У неї вникає бажання оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предметом знає лише дорослий. У цій ситуації виникає суперечність через відсутність у дитини засобів самостійно задовольняти власні бажання. Цю суперечність можна розв'язати лише в спільній діяльності з дорослим, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами (одягатися, їсти ложкою, різати ножем тощо).
До основних новоутворень соціального розвитку у ранньому дитинстві належать наступні:
1) поява символічних дій – створення нових відношень між предметом і його використанням (використання предметів не за їх призначенням);
2) поява наслідування: у грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують (в основному наслідує моторні дії);
3) перші прояви самопізнання: малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком, а також порівнювати себе з іншими людьми;
4) поява найпростішої форми самосвідомості - дитина впізнає себе, називає своє ім'я в різних варіантах, говорить про себе в першій особі («Я»), здатна виражати засобами мови окремі стани і потреби («Я хочу», «Я буду») та позитивно забарвлене твердження про себе («Я гарний»), позитивно ставиться до похвали дорослого, намагається самостійно повторити позитивну дію, прагне до активних самостійних дій.
Під кінець 3-ого року життя відбувається «виокремлення» дитини з інших людей і усвідомлення власних зростаючих можливостей і здібностей. Оцінка своїх вчинків стає можливою тільки на основі порівняння своїх вчинків, якостей з можливостями, вчинками, якостями інших, але порівняння спочатку стосується не особистісних якостей, а зовнішніх атрибутів. Поступово змінюється предмет оцінки. Засвоєння норм і правил поведінки стає тою міркою, якою користується дитина в оцінці інших людей
Засвоєння навичок самообслуговування набуває важливого значення для дитини 3-ого року життя. В цей період вона заявляє себе як особистість, все хоче робити сама. Наприкінці 3-ого року життя дія відокремлюється від предмета, з яким вона вже знайома: пити можна не тільки з чашки, а й із склянки, кухля, пляшечки тощо; узагальнюється дія, що виявляється у використанні в мовленні дієслів: «пити», «їсти», «гуляти». Узагальнюються й предметні дії: ложкою можна їсти кисіль, суп, кашу, пити ліки тощо. Тепер у дитини з'являється здатність співвідносити свої дії з діями дорослих, сприймати їх як зразок.
