2017-10-31
1548
Відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 6 Конвенції: кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час та можливості необхідні для підготовки свого захисту.
Відповідно до ст. 10 КПК України сторони мають рівні права перед законом і судом.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.
В даній справі всі без виключення свідки викликались без попередження мене про те, які саме свідки будуть викликані в кожне наступне засідання.
В п 33 рішення ЄСПЛ у справі "Домбо Бехер проти Нидерландів" та п. 38 рішення у справі "Анкель проти Швейцарії" зазначено принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість прадставити справу в таких умовах, які не ставлять таку сторону в суттєво невигідне становище відносно іншої сторони.
В п. 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій протт України" зазначено: Суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no. 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28 серпня 1991 року, Серія A no. 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12 жовтня 1992 року, Серія A no. 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no. 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
В п. 78 рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України" зазначено: Стаття 6 Конвенції (995_004) в цілому гарантує право обвинуваченого брати активну участь під час розгляду кримінальної справи у суді. Фундаментальним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи процедурні елементи, має бути змагальним і в цьому процесі повинний бути забезпечений принцип рівності сторін, тобто обвинувачення та захисту (див. Rowe and Davis v. the United Kingdom, заява N 28901/95, параграф 60, ECHR 2000-II).
Таким чином прокурор однозначно, як в розумінні КПК так і в розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ мав відносно мене перевагу в підготовці до допиту всіх без виключення свідків.
Таким чином свідчення всіх без виключення свідків є недопустимими доказами, як такі, що порушують очновоположне право на справедливий суд та процесуальну рівність сторін.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року і «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року, Суд зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253)
Щодо цивільного позову:
ВАСУ в ухвалі від 18.05.2017 по справі 826/13764/15 визнав операцію по наданню юридичних послуг нереальною, тому що первинні документи недостатньо деталізовані, не розкривають зміст наданої послуги та її обсяг. Відсутні результати отриманої послуги. а консультації – це роздруківки з Інтернету.
Суд зазначив: «На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано копії податкових накладних, акти здачі-прийняття робіт, а також листи про звернення до контрагента з проханням розроблення договору охорони, надання консультацій щодо податкового законодавства та проведення певних тендерних торгів.
Акти здачі - приймання робіт мають типовий зміст без конкретизації послуг, містять лише загальну назву - інформаційно-консультативні послуги, без розкриття змісту та обсягу таких послуг в цілях го сподарської діяльності позивача.
В звітах про надання інформаційно-консультаційних послуг, що надані Товариством, міститься виключно пояснення з ЛІГА.net., яка є загально доступною для всіх, що в свою чергу не може підтверджувати надання інформаційно-консультаційних послуг позивачу саме ТОВ «Інтро Груп».
Надані позивачем листи про звернення до контрагента з проханням розроблення договору охорони, надання консультацій щодо податкового законодавства та проведення певних тендерних торгів, також не підтверджують реальність господарських операцій за укладеними договорами, з огляду на те, що в зазначених листах, відсутні докази передання контрагенту вказаних запитів на отримання певних консультацій.
Позивачем не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності Товариства.
Позивачем не надано також і конкретних прикладів результатів отриманих послуг, зокрема, копій укладених договорів, подання документів на проведення тендерів, письмових консультацій, довідок, звітів, які вказували на оптимізацію штату, збільшення продуктивності праці, проведення навчань з співробітниками тощо, тобто документів, які б вказували на фактичне отримання таких послуг.
Суд приходить до висновку, що Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, а наявність у позивача податкових накладних та актів здачі - приймання робіт, які не розкривають зміст та обсяг отриманих послуг, за спірними операціями, як підстави формування витрат та податкового кредиту, у даному випадку не є достатніми та вичерпними».
ВССУ в ухвалі від 14.11.2016 по справі 537/3062/15-ц зазначив: Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
ВГСУ в ухвалі від 15.11.2016 по справі 908/1051/16 зазначив: Крім того, суди правильно відмовили у стягненні 25 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, оскільки, як вірно встановлено судами, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються обставини надання позивачу адвокатом правової допомоги саме за даною справою (договір про надання правової допомоги від 11 квітня 2016 року, укладений між позивачем адвокатом Колядою А.С., не містить посилань про надання правової допомоги саме по справі № 908/1051/16), а також не доведено обставин здійснення позивачем оплати послуг за надання правової допомоги в зазначеному розмірі саме в якості оплати послуг адвоката та безпосередньо адвокату, оскільки оплата таких послуг за зазначеним договором була здійснена позивачем на користь отримувача - ФОП Коляда А.С., про що свідчить банківська виписка від 30 травня 2016 року, у зв'язку з чим суди дійшли вірного висновку про те, що зазначені витрати не є витратами на послуги адвоката та, відповідно не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України.
ЄСПЛ в справі «Орловський проти України» зазначив
111. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Суд зазначає, що для обґрунтування своєї вимоги заявник не надав жодних підтверджуючих документів, таких як деталізовані рахунки або рахунки-фактури (пункти 1 та 2 правила 60 Регламенту Суду). Відповідно Суд нічого не присуджує за цим пунктом.
ЄСПЛ у справі «Родзевілло проти України» зазначив
98. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Окремо від усього вищезазначеного звертаю увагу суду, що в порушення п. 2 ч. 2 ст. 42 КПК України я та інші обвинувачені не були чітко і своєчасно повідомлені про свої права передбачені КПК, що автоматично робить незаконними всі слідчі дії після вручення підозри, а будь-які докази з моменту вручення підозри робить недопустимими. Будь-які докази виконання стороною обвинувачення вимог п. 2 ч. 2 ст. 42 КПК в матеріалах справи відсутні.
