double arrow

Формування містобудівного банку даних. Ідеї безперервного містобудівного проектування


Головні завдання Регіональної схеми розселення на Україні.

Планувальні розробки територіального розвитку України мають свою історію. Одна із таких розробок 80-х років – Регіональна схема перспективного розселення, де були прогнози формування ієрархічної структури систем розселення. Ця Регіональна схема була розроблена у відповідності з територіальною політикою, яка впроваджувалася в колишньому СРСР і була відображена тоді ж у Ненеральній схемі розселення. В Регіональній схемі розселення при планувальній організації територій були враховані об’єктивні тенденції та закономірності формування системи поселень і тому розроблені пропозиції залишаються актуальними також і в сучасних умовах України.

Завдання:

- інтенсифікація економічного розвитку

- усунення різниці в умовах життя міського та селищного населення

- створити рівноцінну можливість вибору місць роботи, культурно-побутового обслуговування та відпочинку, рівня благоустрою та інженерного обладнання населених місць

- вирішення екологічних задач

- запровадження механізмів ефективного використання внутрішнього економічного потенціалу кожного регіону




- здійснення структурної перебудови економіки регіонів на інноваційній основі

- диверсифікація (!не писать!! диверсифікація – це мера разнообразия в совокупности!) підприємництва як головного фактора підвищення соціально-економічного рівня регіонів, наповнення місцевих бюджетів, збільшення зайнятості

- поетапне зменшення різниці між рівнями соціально-економічного розвитку регіонів, вироблення механізмів надання державної підтримки регіонам

- досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення демографічної і екологічної ситуації

- Розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в управлінні соціально-економічними процесами

- забезпечення нормативно-правових, економічних та організаційних основ прискорення розвитку регіонів

- упорядкування системи управління соціально-економічним розвитком регіонів

-налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики

Західноєвропейське містобудування кінця XIX ст дійшло необхідності вироблення якихось загальносвітових концепцій розвитку міст, чому сприяли індустріалізація й гостра необхідність виходу з транспортної кризи. Виникло становище, яке набуло назви "криза міст", коли перше відчули негативні прояви їх росту.На зломі 19-20 ст. вперше архітекторами теоретиками створилася із угрупованих знань загальна спадщини. Перша світова війна, вимагали оперативного, буквально хірургічного втручання у структуру розселення й регулювання росту міст. Тому лише у XX ст. теорію містобудування було виділено в професії архітектора у спеціальну наукову сферу, що має своїх дослідників, відмінних од теоретиків архітектури. Одним з перших визначних концій містобудування стали:



1. міста Ебенізера Говарда, міста-саду (кінець XIX - початок XX ст.)

2. проект "Промислового міста" (Industrial City), Тоні Гарньє (1901-1904 рр)

3. Р.Шмідт (1910-1919 рр.) та архітектор Патрик Аберкромбі (1919-1920 рр.) Розвиток регіонального підходу до містобудування. На думку А.Буніна та Т.Саваренської, неоцінимою заслугою П.Аберкромбі було те, що він підняв сільське розпланування до рівня міського, чим сприяв розвиткові

З теорії міста М.Диканського"Побудова міст, їх план і краса", який започаткував цікаві погляди як з проблем розселення на новітній соціальній та гігієнічній основі, так і з проблем естетики міста загалом.

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми містобудування був професор Г.Дубелір.До загальних завдань розпланування міста він відносить: а) задоволення житлових потреб шляхом своєчасного розвитку нових частин міста; б) зручне й швидке сполучення околиць із центром та різних частин міста між собою; в) задоволення вимогам художнього характеру. Як бачимо, другий пункт немовби випереджає за часом ідеї мікрорайонування міста Т.Адамов та К.-А.Перрі (друга половина 20-х років).

У пореволюційний час розвиток вітчизняної містобудівної теорії стимулювала необхідність вирішення зовсім нових народногосподарських та соціальних завдань. Свіжим напрямком у розвитку містобудування (у теорії і практиці) постало районне розпланування. Так, у Діпромісті (спочатку в Харкові, а потім у Києві) під керівництвом Д.Богорада вперше розроблено й впроваджено у розпланувальній структурі Донбасу й Криворіжжя принципи районного розпланування (кінець 30-х років).



О.Єйнгорн при створенні генерального плану Харкова вперше в Україні застосував ідею "мікрорайонування", слідом за американцями Т.Адамсом та К.-А.Перрі увівши термін "мікрорайон". І.Малозьомов при створенні генеральних планів Запоріжжя, Кривого Рогу, Маріуполя використав принцип кваліметричного прогнозування, запропонував ідею руху міського транспорту в кількох рівнях (як не згадати тут пропозиції Леонардо да Вінчі й "Нове місто" Антоніо Сант'-Еліа).

Г.Шелейховський обґрунтував залежність розселення від транспортних потоків, щільності й поверховості забудови, П.Хаустов, слідом за І.Малозьомовим, на підставі розрахунків гіпотетичне вірно визначив збільшення населення Києва на найближчу чверть століття

Поєднання поглядів урбаністів і дезурбаністів знайшло своє віддзеркалення у кількох проектних роботах, наприклад, поселенні Об'єднання сучасних архітекторів (ОСА), спроектованого І.Леонідовим для Магнітограда (1929-1930 рр.), дипломному проекті В.Лаврова (ВХУТЕІН, 1928 р.). Але в цьому самому проекті проявила себе й інша яскрава ідея, що торкалася суто художньої форми організації розселення та розвитку міста, - ідея "динамічного міста", "міста-ракети" М.Ладовського (знаменита "парабола Ладовського"), замислена ним для розвитку Москви (К.Доксіадіс при реконструкції Атен наприкінці 50-х років поклав ідею розвитку Москви за параболою в основу свого "динаполісу").

Найяскравіший і найрізноманітніший за своїми концепціями є перший період еволюції містобудівної теорії (20-30-і роки), котрий може бути названий "соціальним функціоналізмом" (періодизація, яка застосована тут і далі, запропонована Іг.Фоміним). На теренах України він проявив себе в одному з перших в СРСР районному розплануванні Донецького вугільного басейну.

У перші роки стихійне виникнення урбанізованих районів сприймалося як прояв недосконалості містобудівної практики.

Другий період еволюції вітчизняної містобудівної теорії (30-60-ті роки) - "динамічне й регіональне містобудування". Усвідомлення динамічного характеру існування міського організму, швидке територіальне розростання повоєнного міста внесли зміни у внутрішньоміську організацію, виявляючи переваги відкритої ("гнучкої") структури вирішення містобудівного плану. Сформувалося два типи підходу до методів управління розвитком міської тканини. Перший заснований на тому, що тенденція гіпертрофованого територіального росту великого міста потребувала застосування обмежувально-адміністративних засобів (теорія "міста оптимального розміру", М.Баранов та ін.). В основі іншого підходу лежить розуміння міста як організму, що об'єктивно розвивається. З часом теорія "міста оптимального розміру" втрачає актуальність, на перший план виходить теорія "міської структури, яка оптимально розвивається" (В.Лавров та ін.).

Чільне місце в цьому напрямку займають праці Д.Богорада, М.Дьоміна, Г.Заблоцького, Г.Фільварова, І.Фоміна та інших. Наприклад, у роботі І.Фоміна "Планування міських агломерацій" (М.,1967

Системний характер і кібернетизація містобудування позначає третій етап розвитку теорії міста (60-80-ті роки), де науковим фундаментом стала розробка теорії розселення на системній основі. В умовах сучасного росту міста, ускладнення його функціональної структури, розвитку транспортних систем і збільшення мобільності населення був необхідний цілеспрямований пошук перспективних розпланувальних розв'язань, які мають соціально-економічну, суспільно-побутову, технічну й архітектурно-розпланувальну ефективність.

Для розвитку містобудівної теорії в 70-80-ті роки властива активізація використання методів математичного моделювання, кібернетики й обчислювальної техніки. "демоекосистеми" сельбищного довкілля людини, запропонованої Г.Лавриком[5]

Фундаментальні дослідження І.Фоміна присвячені вивченню функціональних та структурно-територіальних тенденцій розвитку міського поселення як елемента цілісної системи населених місць, що базуються на узагальненні світового досвіду районного і міського планування. М.Дьомін розглядає питання, пов'язані із визначенням технологічних параметрів об'єкта, що проектується, структурою його зовнішніх та внутрішніх зв'язків, методикою управління розвитком об'єкта, засновані на принципах безперервного процесу містобудівного проектування із використанням засобів автоматизації й "банку містобудівних даних". А.Рудницький вивчає концептуальні питання утворення довкілля у міській тканині, специфіки соціально-економічних та художніх процесів, які тривають у місті як цілісному живому організмі.Динамічний характер і складність містобудівних об'єктів потребують постійного оновлення й систематизації показників, що характеризують стан територіальних елементів і функціональних систем, реорганізації нинішнього порядку інформаційного забезпечення містобудівного проектування..

Спадщина вітчизняної "теорії міста", особливо на зламі XIX і XX ст. вивчена фрагментарне, багато прошарків його залишилися поза увагою дослідників, тому подальший розвиток цієї теорії тісно пов'язаний із аналізом містобудівного теоретичного набутку - відкритою темою й неодмінною справою архітекторів та істориків архітектури.

1.2. Процесс проектирования населеніх мест и регионов и рализации градстроительных решений должны бать включены в единый,непрерывный процесс «проект-план-реализация».Процесс принятия градостроительных решений можно представить «Концепция(прогноз) – проект- программа реализации», где реализация есть важнейшим средством осуществления градостроительного решения через включаю ший в народнохозяйственный план. В процес се проектирования когут бать выделенны 2 стадии:1.-исходя из даных внешними соц.-демографическими даными масштабами и направлениями территории.2.Стадия розроботки на основе согласованых директивами решений, основних положений и техніко-эконом показателей первуй стадии ТЭО,ген планов. В условиях современных возможностей весь цикл процеса может бать преведен к 5 годам.Каждые 5 лет не обходимо повторять весь цикл розработки.

59. План децентралізації Лондона в 1942 (Ар. Аберкромбі)

Патрик Аберкромби возродил идею Говарда, но уже на качественно новом уровне. Патрик Аберкромби составил проект пласировки Большого Лондона, расчитанній на очень большую децентрализацию населения

Он предложил создать вокруг Лондона семь новых городов – как их стали называть теперь, городов-спутников. . Из них четыре располагались к северу от столицы: Стиневедж, Хатфилд, Хемел-Хемпстид и Харлоу, а три:Бракнел, Кроли и Базилдон – к западу, югу и востоку от нее.

Они создавались на правах и наподобие города-сада Лечворта, но намечались гораздо большего размера, с населением 60–100 тысяч человек и размещались на расстоянии 35–50 километров от Лондона, то есть в основном ближе Лечворта. Добавим, что развитие автомобильного транспорта за полвека, прошедших со времен Говарда, позволило существенно сократить затраты времени на поездку в город-центр. Аберкромби предусмотрел и значительное повышение плотности застройки новых городов. И, хотя эта застройка в основном планировалась малоэтажной, не исключалось использование определенного процента домов средней и даже повышенной этажности.

Всего было предусмотрено строительство 14 новых городов – помимо Лондона, спутники должны были получить также Глазго, Ньюкасл и Кардифф. Общая численность населения 14 городов в плане составляла примерно 860 тысяч человек, в том числе более 500 тысяч человек намечалось привезти в новые города из Лондона. Несколько позднее число планируемых новых городов достигло 18, а их общая расчетная численность населения превысила миллион человек. А если сосчитать сегодня все города-спутники, построенные в Англии после второй мировой войны, их число составит три десятка.

Планы всех нових городов отразили микрорайонную пласировку, которая получила яркое выражение в планировке лондона Патрика аберкромби. Их територія разбивалась на микрорайоны, из которых формировались болем крупне жиле районы, отделенные друг от друга широкими зеленими полосами, по которым прокладывали автомобильные дороги.







Сейчас читают про: